Главная » 2013 » Февраль » 14 » ЗВЕРНЕННЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА
19:17
ЗВЕРНЕННЯ ДО ПРЕЗИДЕНТА
Юрій Борисович Дикий
Голова місії Давида Ойстраха та Святослава Ріхтера
Звернення до Президента

Президенту України

Пану В.А.Ющенко

Шановний пане Президенте!

Вам добре відомо, що радянська інтелігенція, починаючи з 20-х років минулого століття у своїх визначеннях є дуже складний для вивчення об’єкт. Після „філософських пароплавів” 1922 року з Одеси цей прошарок дуже швидко змінював свої здорові клітини на ракові, аж поки на поверхні не попливли ті „знаменитості” радянських часів, що встигли знищити своїх не менш, а, може, й більш талановитих колег. Не згадуючи дуже шановних імен українських класиків, як і протилежних їм по обдарованості, але ж привелийованих "діячів", зауважимо лише одне: чия генетика збереглася, а чия була знищена, де більшість і де меншість, чому О.Толстому дав ляпаса О.Мандельштам, чому М.Рильський був громадським обвинувачем найвідоміших українських вчених, згодом розстріляних?

Все це має ознаки найбільш вагомих історичних наслідків, бо мільйони розстріляних і репресованих у 30-х роках залишаються у невідомих могильниках поряд з жертвами Голодомору з тією різницею, що Голодомор, мабуть, вже повернутися не може і є трагічною національною пам`ятю, а вірус тоталітаризму з його трагічними наслідками нікуди не зникав і, схоже, чекає на свій час. З тоталітарного лисенківського ячменю елітної пшениці не виростиш і цією фальсифікацією нікого не переконаєш, бо самостійність свідомості, творчості, професіоналізму з підґрунтям моральності є наслідками великої довіриособливих умов для особистостей, які далекі від стадіонів, з’їздів, форумів, особливо коли вони за усіма ознаками є радянський секонд хенд. Тінь Голодомору стимулює свідомість тяжкого досвіду тієї частини інтелігенції, яку в цілому Ленін звав г..ом, до тої пори, поки ленінські нащадки не досягли цієї переможної мети мутації через зраду і репресії значної її складової.

Так що ж ми маємо у підсумку з якістю сучасних діячів, які згідно дарвінізму мали б еволюціонувати у якомусь позитивному напрямку? Може, ця якість якось самотужки культивувалася?

Влада ніколи не знімала своєї „виховної” пильності з генома самостійної творчості та думок через „свої” Збори ( З`їзди, Форуми) під керівництвом Сталіна, Жданова, Хрущова та інших пильних керівників. Змонтована „радянська громадськість” знаменита у світі колективною одностайністю переслідувань від С.Прокофьева і Д.Шостаковича до М.Ростроповича у столиці СРСР, як і у столицях радянських республік, не виключаючи найменших сіл, та їх інтелігенції, яку зараз вимушено-ювілейно вшановує сучасна перевихована „інтелігенція”.

Мабуть це вже риторичне питання, бо більша половина запланованих регіональних зборів, долучених до проведення Форуму інтелігенції в Україні у березні, вже відбулися і мають чіткі ознаки своєї спрямованості. Як на мене, відповідь щодо контингенту представників майже у всіх регіонах визначена організаційно, згідно списків запрошених громадсько-номенклатурних осіб „зверху”. Та це і не дивно. Бо відомо, хто за це відповідав у Вашому Секретаріаті, за сумісництвом, в Національній Радіз питань культури та духовності. Коментар пана Ю.Богуцького в УНІАНі щодо Вашого останнього Указу досить цікавий: усі національні культури повинні мати рівні можливості конкурувати, змагатися та вивчати одна одну з метою довіри (?!?). Це щось ринкове, футбольне та тестове, й віддзеркалює найгірше сприйняття самобутньої творчості та можливості діалогу. Узагальнювати все було б марно, бо це добре знають і бачать, але вдають, що не помічають і не чують, мовчки підтримуючи ідеологію пострадянської влади, хоч як би вона себе позиціонувала гаслами і вимальовувала лейблами демократії.

Колись Дж. Вашингтон добре помітив – найнадійніший засіб заручитися громадською довірою – удаватися до неї якомога рідше, що хитро робили радянські керівники раз у чотири, п`ять років, а то йі набагато рідше, готуючись до цього дуже професійно.

Ви, пане Президенте, робите велику помилку не враховуючи цього, бо декларації, наміри і міркування у Вас нові зовнішні, а зміст радянський. Про це Вам, говорять – поки що безрезультатно – авторитетні європейські експерти, і це все більше розуміє громадськість. Ви отримали довіру і повноваження Глави держави і є нашим „гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод людини і громадянина ”, але ж Ви не можете „мати іншого представницького мандату, обіймати посаду в органах державної влади, або в об’єднаннях громадян» (Ст.102,103)... Ваші ж дії та дії Секретаріату все більше набувають рис комуністичного ЦК КПРС у керівництві гілками влади за рахунок головних Ваших обов`язків - гаранта суверенітету, Конституції та прав і свобод людини. Вони майже зникли з обрію діяльності Вашої, та Ваших підлеглих.

Можливо цього звернення й не було б, якби не фільтровані слухання та форуми з усіляких питань на очах у зневірених громадян, де вбачаються риси радянської реставрації Вашим „ЦК” - на превелике задоволення рудиментарного апаратно-корумпованого активу. Кадрові рішення, виставково-командний стиль Секретаріату, все більш помітні у діях адмінресурсу всіх рівнів. Вони дуже помітно збіглися у заграваннях з тією частиною інтелігенції, яка залишається найнебезпечнішою для незалежного громадянського суспільства.

Наведу дуже виразний приклад, що віддзеркалює напрямки „розвитку” культури, освіти, науки, правових засад влади.

У вересні 2004 року, очолюючи незалежну, самосформовану громадську організацію „Місію Д.Ойстраха та С.Ріхтера”, у Статуті якої є пункт захисту прав і свобод представників мистецтва, Місія зробила спробу захистити конституційні права студентів Одеської державної музичної академії ім. А.В.Нежданової, які зверталися і до Вас (до речі, безрезультатно), депутата Верховної Ради, та кандидата у Президенти. У той складний час (за міністрів В.Кременя та Ю.Богуцького) їх адміністративно розчавили, а на активістів Місії (мене та мого колегу професора А.Зелінського) члени Вченої Ради музичної академії, безумовно, під тиском ректора та його жінки, написали листа-доноса до ТРК „Глас” (Одеса), звинувативши нас у „антидержавній та наклепницькій” діяльності.

У той же час „актив” ректора і Вченої Ради за підтримки заангажованих ЗМІ та анонімних засобів, за адміністративною схемою розповсюдив дійсно наклепницьку інформацію, та почав тотальне переслідування, у тому числі – принципових студентів та викладачів, які не зрадивши своїх поглядів. Чи це не примара репресій 37-року, спровокована хворою на доноси інтелігенцією, і вшанована сучасною владою званнями та нагородами? Незважаючи на рішення судів, які захистили нашу честь та гідність, змусивши Вчену Раду спростувати свої наклепницькі звинувачення, тиск та переслідування зростали на тлі початку президентських виборів 2004-2005 року.

Політична складова, переслідування впродовж року зростали, що змусило вдатися до голодування у вересні 2005 року, підкресливши ректорське переслідування та беззаконня. Кроки міністерської комісії, на початку мов би принципові, потім „несподівано” стали „думкою” міністерських керівників, які ігнорували весь фактичний матеріал, що призвело вже до другого сухого голодування. Особисто підтримавши дії ректора новим контрактом з ним, та стилем його укладення, всі подальші рішення адмінресурсу МКТ та МОН по захисту ректора та його жінки (відомих вже не тільки в Україні) до сьогодення змусили порушити справу у Одеському адміністративному суді про протиправну бездіяльність міністерств. Не кажучи вже про найгрубіші інформаційні порушення прав і свобод людини, її професійної честі та гідності (наклепи ректорату в світовому інформаційному просторі про «терористичну діяльність» протягом вересня 2005 року), як і судові рішення відносно наклепницької Вченої Ради ніяк не зацікавили всіх міністрів МКТ і МОН, незважаючи на письмове та особисте спілкування з ними. Їх сліпота та німота, мабуть, зумовлені тим же діагнозом – умовами корупції, про які Ви так часто говорите! Бо і зараз МКТ у своїхЗапереченнях до Одеського адміністративного суду твердить про "немотивоване голодування” у Одеській музичній академії. Для них і зараз вочевидь немає ні думок ЗМІ, ні виступів студентів, ні думки громадськості, ні навіть голодувань і рішень суду. Згуртувавшись у громадські ради ректорів, «своєї громадськості ”, очолювані міністрами, екс-міністрами, ректорами, начальниками держава отримала викристалізовану номенклатурну громадськість, яка, мабуть, нічим не змінилася з радянських часів, бо вона у своїй переважній більшості і зустрінеться з Вами 27 березня цього року.

Хіба ж дивно, що в підсумку на Одеські збори інтелігенції 28 лютого якраз і були запрошені – підписанти листа-доноса – «представники» академії, яких суди зобов`язали спростувати наклепи? Але ж вони ж для влади „свої”, а ті, хто має незалежну думку, представники нової громадськості, – небезпечно „чужі”?

Що з того, коли у вічі владі громадяни сміються (колись і крізь сльози): з міністерства «культуризму і відпочинку ”, з міністерства освіти, яке з гордістю рапортує про «мільйони малограмотних” (О.Довженко), бакалаврів і магістрів, кандидатів і депутатів – мовби про „еліти” держави, і впевнено стверджує, що у «корупції винні студенти та їхні батьки». Це ж дійсно так – бо це багатющі батьки і розбещені діти, а не діти справжньої сільської інтелігенції - талановиті хлопці та дівчата. Прикладів можу навести цілу книгу. Коли МОН оприлюднює рейтинг „найкращих вузів”, де перше місце (серед закладів культури та мистецтва) отримує Одеська музична академія, а Львівська – четверте (а Ви їй, а не Одеській, надаєте статус Національної – як на мене цілком справедливо), тоді виникає питання про підґрунтя усіх цих рейтингів, статусів, звань та винагород, про які Вам писали видатні особи держави ще у 2005 році.

Не страждаючи містечковим патріотизмом у відношенні до рідного закладу (хоча, маючи на це дуже вагомі підстави: тут навчалися чотири покоління моєї родини, починаючи з першого дня його заснування у 1913 році) – змушений констатувати, що і рейтинги, йі урядові перейменування з консерваторії на академію, і уся ця піна, виникла з особистих інтересів ректорської родини, минаючи самоврядування та найелементарніші демократичні засади колективу, на очах тих же міністерств.

Остання акредитація, вже за нового міністра МОН, та її процедура – це найсмішніший водевіль під назвою „Ректор ректору очі не виклює ”, бо хто ж, як не ми («відщепенці», «опозиція», «наклепники», «антидержавники») все ж знаємо, який рівень освіти надається найширшому контингенту студентів, за «що» отримується звання магістра, спеціаліста та бакалавра.

Маємо те, що маємо”– „Зону культурного лиха” – з одного боку, а з другого – „потьомкінські селища” у яких влада б`є себе у груди і вихваляється «досягненнями» європейського рівня” .

Тож подивіться, пане Президенте, як до 2005-го, 17 років лежала мармурова скульптура нашого, українського Святослава Ріхтера (а не тільки російського) під стріхою сараю у Яготині, з „прихильної діяльності” МКТ, і на нього чхати хотіли, у МКТ, як у владі Одеси, незважаючи на зусилля одеської громади. (Фото додаються) На 10-річчя пам`яті С.Ріхтера у 2007, як і на 90-річчя у 2005 році їм не пристало звернути увагу. Навіть лист Посла ФРГ, Вашого радника пана Д.Штюдемана до міністра Ю.П.Богуцького у 2005 році та увагу посольства Росії можна було ігнорувати, заради ювілеїв „орлів” Поплавських, „честі” Табачників, іменин Соколів, випендрьожу „інтерзірок” та дев`ятого шквалу політичних шоу.

Невже 30-річчя пам’яті М.Каллас у всій Європі (на противагу 10-річчю пам`яті Ріхтера у нас) Вам не впало у очі, як, можливо, і зараз не впадає 100-річчя з дня народження Д.Ойстраха у цьому році – а він теж народився в Україні. Але ж хай там Росія, чи Європа вшановують нашого земляка – у нас більш важливі справи – т риндіти про „шляхи до Європи”, впроваджену „болонську систему”, та всі реформи, монтуючи їх під демократичні успіхи.

Невже у секторі культури найвідоміших інформаційних видань Ви не вбачаєте „найважливіших” зараз для духовності українського народу темників – „грудей Брітні Спірс”, „як здобути оргазм ”, як „оральний секс приводить до страшної хвороби”, чи як „Пугачова зізналась, що живе з Галкіним”. Увесь цей інформаційний шлак - могильник для свідомості пересічного українця, бо жодної інформації про Форум інтелігенції знайти не вдалось! Не було її і в Одесі... Дійсно, хіба це має відношення до культури у інформаційному форматуванні гламуру добробуту і плітків більшості ЗМІ?

Ви, мабуть, вправно і вчасно висловились про необхідність Нової Конституції, бо дійсно з діючої практики треба вилучати основні положення нинішньої Конституції, зокрема ст.1,3,5, які не виконуються владою на очах гаранта, і повернутися до ідеології „колектив завжди правий”демократичного централізму, особливо, коли це „свій колектив”, „свої представники ” - чи на ректорських „зборах” у Одеській музичній академії”, чи обласних „зборах”, чи на Президентському „Форумі інтелігенції” 27 березня цього року.

Вибачте, пане Президенте, але не можу Вам побажати подальшого успіху у цій, на мій погляд, безнадійній для демократичної країни справі.

Представник оргкомітету Надзвичайних зборів у Одесі „Україна – зона культурного лиха”, Голова Місії Д.Ойстраха та С.Ріхтера, В.о.професора ОДМА ім. А.В.Нежданової, Член НСЖУ, лауреат премій „Твої імена,Одесо!”, „211 відомих одеситів ”

Юрій Дикий

65037, г. Одесса, ул. Б.Арнаутская, 47,оф.2; Fax. 726.64.04, м.т8.050.392.80.30; e-mail: diky@ukr.net

Просмотров: 553 | Добавил: padre_gabriel | Рейтинг: 1.0/1
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Форма входа
Архив записей
Календарь
Яндекс.Погода
Статистика